Україна на власні очі має щастя спостерігати результати господарювання «молодої і компетентної команди». І все б нічого (адже щось позитивне, безумовно, теж можна відшукати при належному старанні), та й зміни в цій області очікуються значні, а все ж ложка дьогтю в цій великій бочці меду є. І полягає вона в тому, що, йдучи, стара команда не скасувала всіх своїх рішень. І нова поки не помічена у спробах це зробити. Сьогодні піде мова про те, що, так чи інакше, торкнеться кожного громадянина країни в цілому і жителя міста Запоріжжя зокрема, пише zaporizhzhia.one.
Все – в концесію
У жовтні минулого року був під шумок прийнятий Закон України «Про концесію». Він, взагалі-то, існував і набагато раніше, однак правовий механізм його функціонування не був налагоджений і налаштований, тому тим законом просто не користувалися. Тепер же, в оновленій редакції, він істотно змінився і готовий попрацювати на благо української економіки і всіх громадян країни. У чому ж полягає суть мудрованого слова «концесія»? Це, якщо коротко і по-простому, передача якійсь приватній особі-інвестору будь-якого об’єкта для здійснення господарювання. За таку честь ця людина або підприємство заплатить державі встановлену заздалегідь суму. І держава буде спати спокійно, знаючи, що його майно в надійних руках «ефективного власника». Від популярної раніше оренди концесія має істотну відмінність: об’єкт, взятий в оренду, ніхто не буде розвивати і всіляко апгрейдити (ну, за рідкісним винятком!), а ось те майно, яке було взято в концесію, розвивати просто необхідно за умовами договору.
Приватні ентузіасти
Здавалося б, живи та радій! Те, до чого не доходять руки держави (яка аж ніяк не всемогутня, давайте це визнаємо), легко і просто буде вирішено за допомогою деяких ентузіастів. Однак ні. Запитайте самі себе і дайте відповідь чесно – який сенс успішному менеджеру або компанії брати на себе відповідальність за чужий об’єкт або майно, виплачувати державі належну суму, вкладати чималі гроші в реконструкцію і розвиток – а що на виході? Невже отримання прибутку для себе особисто не мається на увазі в цій схемі? Так мається на увазі, звичайно ж! Як же інакше. Кінцевим бенефіціаром буде не держава, яка отримала певну суму, а саме цей «ефективний менеджер». А звідки візьметься той прибуток, який йому належить? Адже без того, щоб цей самий прибуток виднівся на горизонті, ніхто навіть близько не підійде до укладення договору концесії. Зрозуміло, цей прибуток, конвертований в конкретні асигнації, буде вийнятий з кишень споживачів послуг. Тобто нас з вами. Ви скажете – ну й добре. Наприклад, широко відомий той факт, що в концесію вирішено здавати порти, аеропорти, дороги (і автомобільні, і залізну). Якщо середньостатистичний українець один-два рази на рік скористається, припустимо, тієї ж залізницею, заплативши трохи більше, ніж раніше, але при цьому отримає дійсно якісну послугу, якою залишиться повністю задоволений – то хіба це погано?
За наш рахунок, зрозуміло
Як завжди, «вишенька на торті» – попереду. І це найцікавіше. Тому що компетентна молода команда прийняла рішення здавати в концесію не тільки горезвісні заводи-пароплави, а й школи, лікарні, метро (тобто громадський транспорт).
Відчуваєте різницю, правда? Громадським транспортом ви і ваша сім’я користуєтеся часто, якщо не щодня. В школу ваша дитина ходить щодня, і будь-які матеріальні питання, що стосуються навчання, вельми чутливо відображаються на вашому особисто сімейному бюджеті. У лікарню ви і раді б не потрапляти взагалі ніколи, але у вас літні батьки і маленькі діти, яким часто доводиться туди заглядати. Ну і вам періодично. І вартість надання послуг там – це важливий фактор для вас. Як і якість, безумовно. Тільки от питання – а судді хто? Хто і як буде контролювати якість наданих послуг?
Жили добре – а станемо ще краще
Формально у нас і зараз все по вищому розряду. І в школі навчання безкоштовне, з забезпеченням навчального процесу на європейському рівні, і в будь-якій лікарні, куди не глянь, суцільно дороге обладнання і маса висококваліфікованих молодих і грамотних фахівців, готових день і ніч з ним працювати (почитайте тільки, які дифірамби вітчизняній системі охорони здоров’я заспівали чиновники в контексті захисту від коронавирусу), і громадський транспорт у нас як годинник ходить, чистенький весь такий і аккуратненький, – прямо чудо. А на ділі все виходить діаметрально протилежно, правда? Тільки якщо тут і зараз, в наших реаліях, на неякісно надану послугу можна чисто теоретично поскаржитися, то що буде після здачі об’єкта в концесію – це вилами по воді писано. Адже чи стане приватний підприємець вислуховувати ваші скарги – це велике питання!
Так чи інакше, а здача соціально значущих об’єктів у концесію – це ризикований і навряд чи виправданий в нинішніх економічних реаліях крок. Оскільки не розроблений адекватний механізм контролю за якістю послуг, та і платоспроможність населення залишає бажати кращого.
Аероскандал
Для нашого міста тема концесії – більш ніж болюча. Взимку цього року повітряні ворота Запоріжжя міністр інфраструктури Владислав Криклій вже збирався передавати в концесію. Тоді міська влада виступила проти цього, і їй вдалося відстояти аеропорт. Хоч для цього довелося пережити обшуки спецслужб і навіть судове засідання з приводу деяких нібито випадково винесених документів. Невідомо, правда, чи надовго громада зможе все-таки самостійно розпоряджатися своїм майном. Ця історія повинна послужити хорошим уроком всім розсудливим громадянам. Оскільки віддати – легко. А повернути потім – проблематично. Та ще й стан, в якому повернеться (якщо дуже крупно пощастить) цей об’єкт до громади, може залишати бажати кращого, а то і просто шокувати. Для тих, хто вважає, що молодий і компетентний, а головне – ефективний, власник – це однозначне благо, слід нагадати результати такого «заходу» приватників на ринок міських перевезень. Це, звичайно, не концесія, але принцип той же – сферу пасажирського транспорту віддали на відкуп фірмам-перевізникам, і? … Чи задоволені городяни станом і кількістю маршруток, ввічливістю водіїв, чистотою в салоні, дотриманням графіку руху і законодавства в цій сфері? Навіть читати смішно, правда? А ось чи буде смішно, якщо точно так само в приватних руках виявиться лікарня або школа – питання риторичне. Адже задати собі доведеться все ті ж питання, і відповіді на них будуть набагато більш чутливими для кожного з нас, ніж просто рух маршруток.
