Тріумфатори Олімпіад і Паралімпіад із Запоріжжя

Крім усіх своїх заслуг, Запоріжжя є “столицею ігрових видів спорту”. Розвинена спортивна інфраструктура дозволяє змалку виховувати переможців, які потім із честю представляють Україну на міжнародних змаганнях. Запорізький край славиться не лише своїм футбольним клубом із величезною історією. Наше місто по праву називають столицею гандболу, дитячо-юнацькі школи щороку випускають спортсменів найвищого рівня у веслуванні, плаванні, греко-римській боротьбі, легкій атлетиці та безлічі інших видів спорту. У нашому місті живуть сотні європейських чемпіонів, десятки чемпіонів світу, але незважаючи на престижність цих змагань, Олімпійські ігри завжди залишаються бажаною мрією для всіх хлопчиків та дівчат, які пов’язують своє життя зі спортом. Ця стаття присвячена переможцям Олімпіад та Паралімпіад, які народилися у Запоріжжі. Їх перемогам та складному шляху на дорозі до п’єдесталу. Більше на zaporizhzhia.one.

Паралімпійські ігри

Почнемо з найсвіжіших золотих медалей, які до Запоріжжя привезла Людмила Ляшенко. Біатлоністка здобула золото у своїй дисципліні в 2022 році на Олімпіаді в Пекіні. А у 2018 році у Пхенчхані стала першою у лижній гонці. Крім цього, Людмила стала володаркою срібних та бронзових медалей у тому ж році.


Інна Черняк – українська дзюдоїстка, яка здобула золоту медаль, підкоривши Ріо ​​у 2016 році. Перемогу у фінальному поєдинку з опоненткою з Бразилії Інна оформила лише за 20 секунд


Олексій Федина – плавець, який став володарем чотирьох золотих медалей. У 2008 році запорожець завоював три золоті медалі в Пекіні (50 метрів вільний стиль, 100 метрів брас та 200 метрів комплекс), у 2012 та 2016 повторив своє досягнення у Лондоні та Ріо. Крім золотих медалей, Олексій є володарем ще трьох срібних та бронзових медалей паралімпійських ігор.


Вікторія Савцова також є представницею «водного» виду спорту. У 2012 році вона привезла золото з Лондона, перемігши у сто метровому запливі брасом.


Ще однією параолімпійською чемпіонкою у 2012 році стала Марія Помазан. Вона займається легкою атлетикою із 19 років. На 2010 рік припав її дебют на міжнародній арені, а ще через два роки вона стала тріумфатором на Паралімпійських іграх у Лондоні. Марія завоювала золото в метанні диска та штовханні ядра. І якщо перемога у штовханні ядра була чистою, золото у метанні диска супроводжувалося невеликим скандалом. Система підрахунків дала збій і золото в українки було відібрано на користь спортсменки з Китаю – Цин У. Українській делегації вдалося відновити справедливість та повернути Марії золоту медаль, проте на офіційному сайті Паралімпіади українка досі значиться як срібна призерка.

Сеул-1988

Хронологічно останню Олімпійську золоту медаль зі столиці Кореї привезла до Запоріжжя Тетяна Самоленко. Легкоатлетка, яка була головною фавориткою на перше місце п’єдесталу на дистанції в 3000 метрів виправдала найсміливіші очікування, перемігши у фіналі та встановивши свій особистий рекорд у 8:26,53.
У забігу на 1500 метрів, Тетяна прийшла третьою, поступившись першими двома місцями румунці Пауле Іване та колезі по тодішній збірній СРСР – Лаймуті Байкаускайте.

Москва-1980

Збірна радянського союзу з гандболу, ворота якої захищала Валентина Лутаєва на той момент повністю складалася з представників київського «Спартака», тому запрошення запоріжанки до команди вже сприймалось багатьма як величезне досягнення. Але на ігровому полі Валентина довела, що її запрошення до збірної виявилося невипадковим. У фінальному матчі Лутаєва «потягла» чотири пенальті, що допомогло здолати суперниць із НДР.


Того ж року ще одна представниця прекрасної статі порадувала запорожців. Тетяна Пророченко – легкоатлетка, яка у 1976 році на Олімпіаді в Монреалі здобула бронзу, у 1980 році покращила свій результат у командній естафеті 4х400 метрів і цього разу Тетяні засяяло золото.

Монреаль-1976

Як ми вже й зазначали вище, Запоріжжя невипадково називають «столицею Гандболу». 1976 року у збірній радянського союзу грало відразу четверо запорожців – Михайло Іщенко, Юрій Лагутін, Олександр Резанов та Сергій Кушнірюк. Усі чотири гравці стали володарями золотих медалей Монреалю. Проте за цю перемогу один із представників нашого міста заплатив своїм життям. Юрія Лагутіна називали одним із найкращих гандболістів свого часу. Його гра дивувала уболівальників усього світу – паси, кидки, фінти – все це вражало фанів. Перед поїздкою до Монреалю саме на нього покладалися найбільші надії. Ціною, як спочатку здавалося, не серйозної травми, Лагутін виправдав очікування вболівальників. Але пошкодження, отримане у матчі проти Польщі, перетворилося на смертельну хворобу. Через два роки після тріумфу на Олімпіаді Юрій Лагутін помер від саркоми хребта.

Токіо-1964 та Мексика-1968

Леонід Жаботинський – найсильніша людина планети з 1964 до 1972 рік. Він двічі поспіль забирав золоті медалі Олімпіади з важкої атлетики. За одне тренування він міг піднімати близько 35 тон заліза, а його завзяття та бажання до перемоги зводило з розуму японців, які уражалися силі нашого запоріжця. Ну, якщо бути чесними, то не зовсім запоріжця.
Сам Жаботинський родом із Сумщини, проте після того, як він зустрів у нашому місті кохання свого життя, залишився у ньому назавжди. Саме завдяки силі любові наше місто прославилося на весь світ своєю силою (навмисна тавтологія). Абсолютно не примітним Леонід був для всіх, хто стежив за тяжкою атлетикою на той час. Тим більше, ніхто не міг уявити, що Жаботинський зможе тягатися з легендою важкої атлетики – Юрієм Власовим. Травма плеча і сильні суперники не давали запорізькому богатирю шансів на перемогу, проте наш народ звик доводити все не на словах і припущеннях, а на ділі. Жаботинський бере вагу в 217,5 кілограми, чим дивує всіх, хто стежив за цим змаганням того дня. Перше золото завойовано. А буквально за чотири роки, Леонід Іванович знову піднімається на п’єдестал Олімпіади в Мексиці із золотою медаллю.

Гельсінкі-1952

Ще одна неймовірна історія про подолання людським тілом усіх можливих життєвих бар’єрів. Яків Пункін, який став тріумфатором Олімпіади 1952 року в Гельсінкі з греко-римської боротьби пройшов шлях який не вів не те щоб до перемоги на Олімпійських іграх, а якщо бути чесними, навіть до нормального життя.
У перші тижні Другої світової війни Яків потрапив у німецький полон. Чотири роки хвороб, невдалих спроб бігти, концтаборів та голоду – такі умови навряд чи створюють спортсменів і олімпійських чемпіонів. Але явно не у випадку з Яковом. Коли Пункіна звільнили з полону, він важив лише 30 кілограм, через чотири роки тренувань він стає чемпіоном радянського союзу з боротьби, а ще через три роки – уклав на лопатки всіх суперників по дорозі до золотої медалі. Противники просто не могли передбачити, що Яків робитиме далі. Але секрет перемоги Пункіна ховався у подіях Другої світової війни. Нервовий тик, який став наслідком контузії під час бойових дій, робив усі рухи Якова мимовільними та несподіваними для суперників.

More from author

Особливості криптовалютної біржі Bybit

Сучасний ринок потребує швидкого реагування на стрибки економіки. Особливо зараз актуальною є криптовалюти, що відкривають нові можливості для учасників ринку. Тому люди звертаються до...

Як впливає правильне упакування на розвиток вашого бізнесу в Запоріжжі

Якщо ви підприємець та маєте власний інтернет-магазин або ж продаєте товари за допомогою соціальних мереж, вам не обійтися без упаковки, адже в основному покупки...

Чому краще замовляти торговельні стелажі у виробника чи офіційного дилера?

Відкрити свій магазин продуктів, іграшок, товарів для тварин або для риболовлі та полювання – чудова ідея, реалізувати яку допоможе правильний вибір обладнання та меблів....
.,.,.,.