Історія Маріупольського журналіста, якому вдалося евакуюватися до Запоріжжя

До Запоріжжя продовжують приїжджати евакуаційні колони з Маріуполя та окупованих міст та сіл Запорізької області. Вже місто прийняло понад ста тисяч переселенців. Дехто з них залишився у Запоріжжі, а дехто поїхав далі подалі від бойових дій. Більше на zaporizhzhia.one.

У кожного переселенця своя історія. До Запоріжжя з Маріуполя прибув 37-річний Олександр, який працював у рідному місті журналістом. Він в окупації провів понад місяць. Свою історію він розповів виданню ZMINA.

Олександр працював на одному з місцевих телеканалів відеооператором. Він 24 лютого прокинувся від оповіщень у робочому чаті. Хтось з колег написав, що почалася війна. Але чоловік знов ліг спати, оскільки ще не продзвенів будильник. Оскільки знову заснути вже не зміг, то передивився усі новини та поспілкувався телефоном з донькою, яка проживала з його колишньою дружиною в іншій частині Маріуполя.

На роботі він працював, як зазвичай, знімали сюжет, але вже про черги людей, які були в усі магазини, банкомати, аптеки і т.д.

Життя в окупації

Наступного дня у редакції прийняли рішення, що вони не працюватимуть. Олександр жив у селі неподалік від Маріуполя.

Вже з понеділка російські військові почали з артилерії обстрілювати село, не було світла, води і тд. Тому Олександр пішов до батьків, бо там був твердопаливний котел.

“Так, у нас не було, немає і ще пів року щонайменше не буде електрики, води в крані, газу, але в нашому селищі майже в кожному дворі є туалет, у нас є твердопаливні котли та колодязі. За 150 метрів від мого будинку був найближчий. Тобто можна було набрати питної води, гріти воду, митися, їжу готувати”, – розповідає герой. 

Через деякий час повз будинки почала проїжджати ворожа техніка. Вже через кілька днів село було окуповане. Вороги зробили базу у місцевій школі, бо вона була найбільшою будівлею у населеному пункті. Одночасно, там ховалося багато місцевих від обстрілів.

“Військові заходили практично в усі дома, але якщо в будинку хтось живе, вони ці будинки не чіпали. Сказали написати на паркані чи воротах, що живуть люди, тоді вони не заходили”, – розповідає Олександр. 

А в закинутих будинках окупанти оселялися. Олександр говорить, що російські військові не грабували та не вчиняли насильницьких дій щодо місцевих. Бо їм розповідали, що тут над людьми і так знущаються.

Спочатку люди жили та їли продукти, які запасли у льоху, бувало, що окупанти віддавали свої сухпайки. Також люди ділилися усім необхідним між собою.

А по підрахунках Олександра, за час бойових дій у селі загинули 15 людей. Більшість з них під час бомбардувань у школі ніби  українськими військовими. Бо там були окупанти та хтось працював коригувальником вогню. Після цього випадку окупанти почали активно обшукувати будинки місцевих. 

Весь час Олександр думав, щоб виїхати на підконтрольну Україні територію, але не міг, там хотів знайти доньку. Він п’ять тижнів не був на зв’язку з дитиною.

“Донька нашої знайомої виїхала з Маріуполя до Росії, і потім знайома повідомила, що моя дитина може перебувати в окупованому Тельманово. Ми з моєю мамою сіли в машину знайомого – багато людей у ​​селищі просто їздили до сусідніх, давно окупованих, населених пунктів і купували продукти та ліки за списками – і поїхали туди”, – розповідає чоловік.  

Там він зайшов до сільради аби взяти списки тих, хто виїхав з Маріуполя. Таких списків там не було. Працівниця закладу роздала фай-фай і тоді Олександр зв’язався через вайбер з донькою та дізнався, що їх вивезли до Ростова.

Згодом він з мамою поїхав до Донецька аби купити ліки. На шляху на блокпосту їх зупинили та почали обшукувати, запитували, ким працював. Олександр сказав, що був журналістом.

“Мені та мамі сказали лишитися та пройти процедуру “фільтрації”. Водій її вже на той момент мав, тому поїхав далі. Ми стали в чергу – були 235-ті. В цій черзі стояли сім’ї: чоловіки, діти, жінки, бабусі та дідусі. За п’ять годин “фільтрацію” пройшли людей 70-80. Наш водій вже встиг повернутися”, – говорить Олександр. 

Там фотографували людей, знімали відбитки пальців для отримання закордонного біометричного паспорта. Говорили, що це потрібно аби виїхати в Донецьк.

Люди на цих постах у чергах проводили по кілька днів. Окупанти переглядали соцмережі та ставили питання. Після проходження цього кожному видавали талончики.

Поїздка до Запоріжжя

Коли в Олександра з’явилася змога зайти у робочий чат, він побачив, що дехто виїхав до Запоріжжя.

Герой не хотів жити у «ДНР», тому вирішив виїхати до Запоріжжя. Його батько не захотів їхати, а мама сказала, що приїде коли син влаштується. Може, за цей час вмовить невістку вивезти онуку. Олександр домовився виїхати разом з сусідами. Вже в четвер, 7 квітня, вони виїхали з селища.

На кожному блокпосту перевіряли документи та татуювання. На одному з блокпостів дізналися, що чоловік журналіст і почали запитувати, чи не знімав він у зоні бойових дій, відео про «сєпарів» і т.д. він сказав що створює сюжети про проблеми міста.У суботу їм вдалося дістатися до Запоріжжя. Там їм допомогли волонтери з ночівлею і тд. Надалі Олександр сподівається забрати своїх батьків у більш безпечне місце. 

More from author

Завершення навчального року та підготовка до наступного: яка ситуація у запорізьких навчальних закладах

У Запоріжжі на початку війни у школярів були вимушені канікули, через місяць після повномасштабного вторгнення росії  в Україну, навчання поновили, але дистанційно, оскільки школи...

Історія запорізького військового, який боронив Україну

Запорізькі захисники продовжують обороняти країну від російських загарбників. Вони ціною свого життя захищають міста та країну. Більше на сайті zaporizhzhia.one. Регулярно ЗМІ розповідають про героїв,...

Якісна світлотехніка в Запоріжжі. Що потрібно знати при підборі та онлайн-замовленні?

Без неї неможливо нормально провести електрику, налаштувати відповідно якісне освітлення. Електромонтажне обладнання має бути сертифікованим та з гарантією. Саме такою є вся продукція від...