Запорізькі захисники продовжують обороняти країну від російських загарбників. Вони ціною свого життя захищають міста та країну. Більше на сайті zaporizhzhia.one.

Регулярно ЗМІ розповідають про героїв, які воювали та, на жаль, деякі з них загинули на фронті. Один з таких героїв запоріжець Сергій Тімохін. Про нього пише «Індустріалка».

Пішов захищати Батьківщину добровольцем

Чоловік пішов до лав української армії ще у 2014 році, коли на сході України вже розпочалися бойові дії. До війни він працював на «Укрграфіті», але пішов добровольцем та потрапив у 55 артилерійську бригаду. На той момент його синові було лише два тижні.

Сергій брав участь в АТО на Донеччині та отримав статус УБД.

«Чоловік казав, що пішов до війська не тому, що йому хотілося воювати, а тому, що треба було захистити країну, свій дім. Щоб ворог не прийшов до нас додому, — розповідає дружина Олена Тімохіна. — У 2016 році він перейшов у спецпідрозділ “Азов”, у якому прослужив до 2019 року. Хлопцям прийшлось багато чого пережити! Сергій весь час воював на передовій, на “нулі”».

Через п’ять років служби Сергій з перитонітом потрапив до лікарні. Але, не завершивши лікування після операції, він знову пішов воювати. Тоді з «Азову» перевівся до 74-го окремого розвідувального батальйону. Сергій постійно перебував на Донеччині і лише кілька разів за весь час приїжджав у відпустку до родини.

Сергій знав, що дружина, звичайно, переживає за нього, тому при першій можливості виходив на зв’язок, але не все розповідав про свою роботу.  

Востаннє Сергію вдалося побувати вдома у січні, перед повномасштабним вторгненням росії в Україну. Говорив, що в нього у березні буде відпустка. Подружжя вже побудувало плани на цей період…

Але 24 лютого Сергій зателефонував дружині та сказав швидко збирати речі та переїжджати до мами, бо почалася війна.

«Я в цей час збирала дитину до школи і гадки не мала, що в Україні почалася війна, що наші міста бомбили, — розповідає Олена. — Довелось переїхати з нашої квартири. В березні у відпустку він не прийшов. Казав, що дуже хотів би приїхати, але не відпускають — війна».

Жінка і гадки не мала, де на той момент перебував Сергій. Вона дізналася, що він в Авдіївці, коли через волонтерів передавала йому новий телефон. Він щодня спілкувався з дружиною через месенджери. Він міг нічого не писати, лише коли пізно повертався з чергування.

Сергій за тиждень до смерті відправив додому цивільний одяг, ноутбук, рюкзак. Він ніколи по Запоріжжю не ходив у військовій формі, завжди приїжджав у відпустку у цивільному. А цього разу він чомусь вирішив відправити додому усе, навіть ключі від квартири. Мабуть, відчував, що загине на війні.

Востаннє їй вдалося з Сергієм переписуватися 4 травня об 11:40, вже після цього чоловік на зв’язок не виходив. У місцевих чатах Авдіївки писали, що там взагалі немає зв’язку. Олена до останнього сподівалася, що чоловік їй зателефонує.

«Похоронка» та повідомлення від ворога

Вже 7 травня, зателефонували з військкомату та повідомили, що потрібно уточнити деякі данні. Олена приїхала до військкомату, там їй вручили «похоронку». Жінка зовсім була неготова до такого. В той же день ввечері, з номера Сергія вона отримала повідомлення від окупанта, який написав, що вбив її чоловіка. Та згодом надіслав повідомлення з погрозами.

Згодом Олена в одному з російських телеграм-каналів побачила відео, в якому впізнала свого загиблого чоловіка. Виявилося, що вони їхали в автівці, яку розстріляли російські військові.

За свої заслуги Сергій Тімохін неодноразово був нагороджений державними нагородами.

Нині у нього залишилася дружина та маленький син.