Ірина Дубченко — відома журналістка, волонтерка з села Розівка, Запорізька область. Жінка працювала у багатьох місцевих та українських засобах масової інформації, важко трудилась аби одного дня стати — кореспондентом УНІАН. Однак внаслідок своєї діяльності у березні 2022 року російські окупанти вкрали Ірину. Цей матеріал присвячений історії шляху журналістки із запорізького регіону: з чого починала, де працювала, чи змогла вона звільнитися з полону — читайте далі на zaporizhzhia.one.
Де та як починався шлях журналістки?
Ірина Дубченко народилася у маленькому поселені на Запоріжчині. Там вона навчалась та зростала активною дитиною. А коли закінчила школа прийняла рішення присвятити своє життя інформаційній сфері обслуговувань. Здобула освіту у Запоріжжі, де власне і стала відомою журналісткою, стартуючи з 2004 року. З того моменту Дубченко важко трудиться, аби показати собі, що чогось вартує у цьому світі, наперекір своєму походженню. Професійну кар’єру запустила у періодичних виданнях, такі як: “Субота плюс”, МІГ, “Мрія”. Ірина Дубченко проявила свої таланти доволі добре, тому її призначили керівницею регіональних редакцій інтернет-порталів “Комментарии” та “Депо”. А згодом почалась співпраця зі “Українським Незалежним Інформаційним Агентством Новин”(скорочено — “УНІАН”) в якому вона працює з 2016 року.
Внаслідок чого стала відомою на всю країну?
Журналістка із Запорізької області важко працювала аби чогось досягти у своєму житті, проте не бажала отримати популярність та потрапити до всіх заголовках новин таким чином. Адже внаслідок повномасштабного вторгнення росії у лютому 2022 року – Дубченко було викрадено. Російські терористи викрали дівчину прямо з її домівки у Розівці. Як стало відомо згодом, у селище Ірина доглядала свою паралізовану бабусю, тому не могла евакуюватися з початком великої війни. До третього березня селище було під контролем України, а після — туди увійшли військові так званих “Л/ДНР”. Ірина не могла сидіти вдома в такий час, тому долучилась до волонтерської діяльності у поселені — готувала їжу для українських військових, які тоді були у місцевій лікарні. Однак з часом почався штурм села: обстріл бойових складів і окупація села росіянами.
Третього і четвертого березня по Розівці вже гасала ворожа колона. Згодом зникло світло і не стало мобільного зв’язку. Вона зрозуміло, що навіть якби хотіла — вже не вийде на території підконтрольній Україні. Єдине про що в той непростий період Ірина раділа, так це те, що її донька була з бабусею, яка буквально перед війною забрала її.
Дванадцятого березня Дубченко дізналася, щодо переховування українського захисника у селищі. Тоді журналістка вирішила забрати військового до себе, бо мала дрова для опалення будинку, їжу та медикаменти. У військового Сергія було кульове поранення в плече та ногу, зламані пальці на нозі й осколки в стопі. Ірина намагалася зробити все, щоб допомогти йому. За два тижні він почав ставати на ногу. За кілька днів його мали вивезти з Розівки. Але на блокпосту всіх молодих чоловіків роздягали, щоб перевірити, чи немає поранень, проте винахідлива українка знайшла рішення, як це замаскувати. Їй був потрібен тільки час, якого тоді бракувало, оскільки окупанти викрили журналістку раніше. Пізніше Ірина Дубченко з’ясує, що на неї донесли місцеві жителі. В результаті чого провела два тижні в полоні без інформації щодо свого майбутнього. Її майже не викликали на допити, тримали в камері в селищі Нікольське, яке розташоване на окупованій частині Донецької області. Там вона востаннє бачила військового, якого переховувала. Потім її відправили до райвідділку, допитали. Зокрема, запитували, де зброя, хто проти “Л/ДНР” та чи є там партизани. Потім Ірину посадили в камеру, в якій перебувало 16 чоловіків. Після цього в камеру доставили ще двох чоловіків, один з них був поранений. В полоні над українкою всебічно знущалися, російські варвари називали її “айдарівка” та погрожували фізичною розправою. Планували відвезти до Донецька, а потім до росії, де на Ірини очікував чекав суд за статтею з вироком від 7 до ‘15 років. Але, на щастя, журналістка із запорізького регіону змогла вийти з полону 11 квітня. З питань майбутньої безпеки вона не розповідала українським ЗМІ, хто і що в результаті стали причиною її раптового звільнення.
