Мало хто знає, але саме в Запоріжжі, яке бере своє коріння від невеликого повітового містечка Олександрівська, розташовується будівля, яка ще в 1930-х була найвищою у місті. Йдеться про млин Нібура – ​​першу будівлю менонітів, яка увійшла до реєстру державних нерухомих пам’яток України. Історія цієї споруди є досить незвичайною, тому пропонуємо вам познайомитися з нею. Більше – на сайті zaporizhzhia.one.

Як до підприємця прийшло натхнення

Історія млина Нібура бере свій початок із кінця 18 століття: саме тоді Катерина ІІ видала указ, у якому дала добро на поселення іноземних колоністів на півдні імперії. З цього моменту в Олександрівськ почали з’їжджатися меноніти, які заснували різні колонії, серед них – Розенгарт, Кронсталь, Шенвізе, Айнлаге та інші. З припливом іноземних колоністів в Олександрівську почалося повільне, але вірне зростання та розвиток торгівлі та промисловості. Особливо швидко почав розвиватися борошномельний сегмент, фундатором якого в Олександрівському повіті був саме Герман Нібур.

Рід Нібура бере свої витоки з Пруссії, де його дід і батько активно займалися будівництвом та експлуатацією млинів, залучаючи до цього і самого Германа. Вже з дитинства Нібур освоював тонкощі борошномельної галузі, а в 21 рік він уже володів власним млином.

З початку своєї діяльності в Олександрівську, Герман Нібур збудував і використав 11 млинів, а найуспішнішим з них став, звичайно ж, млин Нібура, про який зараз йдеться. Цей млин був побудований приблизно в 1885 році і став найбільшим і найпотужнішим у Європі: кожну добу з його допомогою можна було змолоти близько 80 тонн борошна.

На створення свого найуспішнішого млина Германа Нібура надихнула поїздка до Міннеаполісу (США). Саме тут був побудований найбільший млин у всьому світі і називається він Піллсбері: споруда настільки відома, що згадки

про нього можна зустріти навіть у романах Стівена Кінга.

Побачивши цю неймовірну конструкцію, Нібур загорівся ідеєю створити щось схоже в Олександрівську. На початкових етапах здійснення свого задуму він поспілкувався з власниками Піллсбері, щоб дізнатися, як вона влаштована зсередини.

Пункт гуманітарної допомоги в стилі німецького модерну: що було далі

У серпні 1906 року успіх, якого досяг Нібур, був зруйнований грабіжниками, які увірвалися в будинок підприємця, вкрали 800 карбованців і вбили господаря. Звісно, ​​згодом борошномельну справу продовжив син Германа – Якоб Нібур.

Окрім свого прямого призначення, млин Нібура використовувався таким чином: за часів української революції тут було влаштовано пункт гуманітарної допомоги, до якого американські меноніти привозили все необхідне: одяг, хліб та іншу їжу, рятуючи тим самим городян Олександрівська. Пізніше, коли більшовики прийшли до влади, всі підприємства менонітів були націоналізовані. Далі млин Нібура продовжував роботу, поки наприкінці ХХ-початку ХХІ століття не було ліквідовано підприємство “Запоріжмлин”.

Крім цих призначень, млин Нібура – ще й досить яскравий приклад промислової архітектури. За даними краєзнавців, нинішній зелений колір будівлі не є оригінальним: вже за радянських часів будівлі менонітів підлягали фарбуванню. Насправді, млин Нібура був червоним, а архітектурний стиль, в якому він виконаний, найімовірніше, належить у Югендштилю – німецькому варіанту модерну.

Однак виділити певний чистий стиль цієї будівлі не можна: тут простежуються і готичні деталі (наприклад, вікна), тому правильніше назвати млин Нібура прикладом еклектики.